17 листопада 2025 року в Україні відзначають Міжнародний день студента — не як звичайне свято, а як акт пам’яті, опору і віри в майбутнє. У цей день студенти країни, які навчаються в укриттях під час повітряних тривог, з електрикою, що вимикається без попередження, і зі скрізь відсутніми підручниками, доводять: навчання — це не розкош, а акт відваги. О 14:32 за UTC у своєму зверненні Володимир Когут з Пресслужби ОДА назвав цей день «святом молодості, знань та амбіцій» — і це не пусті слова. Це визнання того, що навчання в Україні зараз — це не просто сесії та іспити, а боротьба за право на майбутнє.
Початок традиції: кров на вулицях Праги
Початок цієї традиції лежить не в сьогоднішніх університетських коридорах, а в тіні нацистських репресій. 17 листопада 1939 року, після мирної демонстрації на честь загиблого студента Яна Оплона, окупаційна влада Чехословаччини відкрила вогонь. Дев’ять студентів були розстріляні на місці. Більше 1,200 молодих людей — студентів, асистентів, викладачів — депортовані до концтаборів. Усі чеські вищі навчальні заклади були закриті. Це був не просто приклад жорстокості — це був спроба знищити інтелектуальну еліту, зламати дух покоління. Але він не зламався. У 1941 році на зустрічі студентів у Лондоні було прийнято рішення: кожен 17 листопада святкувати День студента як символ боротьби за академічну свободу. Це була перша міжнародна акція пам’яті, що вийшла за межі національних кордонів.Україна вибирає свою історію
У 1999 році Президент України видав указ, який офіційно закріпив 17 листопада як День студента в Україні. Це було не просто формальне рішення — це був вибір. Вибір між пам’яттю про трагедію, що відбулася в Європі, і імперською традицією, що прийшла з Росії — де День студента святкують 25 січня, пов’язаний зі заснуванням Московського університету в 1755 році. Ця дата не має жодного відношення до української історії. І навіть зараз, коли багато людей ще плутають дати, освітяни, студенти та медіа активно нагадують: 25 січня — це російська традиція. А 17 листопада — це наша відповідь на будь-яку спробу стерти пам’ять про жертви за свободу.Як навчаються студенти в умовах війни
У 2025 році студенти в Україні — це не просто люди зі зошитами. Це хлопці, які пишуть есе під звук сирен, дівчата, що здають іспити в сховищах, де температура — плюс 8, а заряд батареї — 17%. Університети перейшли на гібридний формат: онлайн-лекції, збережені відео, розсилки через Telegram, друковані матеріали, що розносять волонтери. Деякі факультети ведуть заняття в підземних паркінгах, де встановили проектори і відновили електрику за допомогою генераторів. Телеграф і Факти ICTV випустили спеціальні колекції привітань — не просто «легких сесій», а вітань зі словами: «Ти не один. Ти не згублений. Ти — частина того, що буде відбудовано». Це не просто листівки. Це символи виживання.Що робить це свято таким важливим сьогодні?
Міжнародний день студента — це не про підарунки і фестивалі. Це про те, що навіть у війні, навіть коли відключають світло, люди вирішують: ми не зупинимося. Ми продовжимо вчитися. Ми продовжимо думати. Ми продовжимо писати. І це — найбільший опір. У 2025 році, коли в Україні навчається більше 1,2 мільйона студентів (дані Міністерства освіти на 1 жовтня 2025), кожен з них — це не просто номер у статистиці. Це хтось, хто вчиться, щоб стати лікарем, інженером, вчителем, юристом — тим, хто буде відбудовувати країну. Адже пам’ять про 1939 рік не вчить нас боятися. Вона вчить нас бути сильними.Чому не 25 січня? Історія, яку не можна забути
Помилка, що 25 січня — це «український» День студента, поширювалася десятиліттями, часто через радянську пропаганду, яка намагалася злити українську та російську історію в одну. Але це — не історія. Це фальшивка. У 1939 році, коли в Празі розстрілювали студентів, в Росії ніхто не згадував про це. У 1941 році, коли Лондон прийняв рішення, у Москві відмовилися визнавати цю дату. І тільки після 2014 року, після того, як Україна вирішила відновити свою історичну пам’ять, 17 листопада став справжнім національним святом. Це не просто дата — це політичний акт. Це відмова від імперського наслідку. Це визнання: ми — частина Європи. І наші студенти — частина європейської традиції свободи.Frequently Asked Questions
Чому саме 17 листопада, а не 25 січня?
17 листопада — це дата, пов’язана з розстрілом студентів у Празі 1939 року під час антинацистських протестів, яка була визнана міжнародною спільнотою. 25 січня — це російська традиція, пов’язана зі заснуванням Московського університету в 1755 році, яка не має жодного зв’язку з українською історією. Україна офіційно вибрала 17 листопада у 1999 році, щоб підтвердити свою європейську спрямованість і пам’ять про жертви за свободу.
Як студенти в Україні навчаються під час війни?
Більшість університетів перейшли на гібридний формат: онлайн-лекції, відеоуроки, розсилки через Telegram, а деякі заняття проходять у підземних сховищах, паркінгах або навіть у криптах. Без електрики — використовують генератори. Без інтернету — роздають друковані матеріали. Студенти здають іспити в бомбоубежищах, пишуть курсові під сирени. Це не просто адаптація — це акт відваги.
Які медіа підтримують студентів у цей день?
Платформи, які працюють у військових умовах — Телеграф, Факти ICTV, УНІАН — випустили спеціальні колекції листівок, віршів і привітань українською мовою. Вони не просто бажають «легких сесій», а підкреслюють: «Ти не один. Ти — частина майбутнього». Це символи підтримки, а не просто емоції.
Чи є ще інші дні студента в світі?
Так, існує Всесвітній день студента, який святкують 15 жовтня — його започаткували індійські студенти. Але він не має такого історичного навантаження, як 17 листопада. Більшість європейських країн, включаючи Польщу, Чехію, Словаччину та Україну, дотримуються саме 17 листопада — як символ солідарності з жертвами нацизму. Це не просто дата — це міжнародна пам’ять.
Як це впливає на майбутнє України?
Студенти, які вчаться в умовах війни, стають не просто фахівцями — вони стають фундаментом відновлення. Їхній досвід — це незламність, адаптивність, відповідальність. Коли війна закінчиться, саме вони зможуть відновити освіту, медицину, інфраструктуру. Їхній вищий рівень підготовки в умовах кризи — це найбільший актив України на шляху до майбутнього.
